7 м/сУкраїнські льотчики готують звернення до державних органів влади щодо присвоєння вищого ступеня відмінності - ордена «Герой України» (посмертно) пілоту-винищувачу Тарасу Редькіну. Загиблий півтора року тому майор має декілька державних нагород, в тому числі - за подвиг, який здійснив перед самою смертю - замість свого життя обравши життя мешканців населеного пункту, над яким збили його літак.
В останні миті життя Тарас діяв швидко. Не катапультувався, а відводив несправну підбиту крилату машину від селища. Він розумів: величезний літак може впасти буквально на голови людям, може вибухнути, спричинити пожежі, зруйнувати домівки...
Фото internet
Таким і було його життя - рішучим, стрімким, наповненим звитягою та честю. Весь життєвий шлях Тараса Редькіна люди, які його знали, називають героїчним.
Наш обов’язок - пам’ятати Героїв, зберігати і передавати їхні історії.
Коли Харківський аероклуб відновив підготовку військових льотчиків у 2010-х роках на щойно випущених Харківським авіаційним заводом легкомоторних літаках ХАЗ-30, команда аероклубу вирішила документувати, як молоді українські хлопці стають на крило. З одного боку їхнє життя на аеродромі нагадувало спортивний табір: майбутні льотчики, здавалося, безтурботні і усміхнені, бігали спортивні естафети, грали в футбол і волейбол, слухали музику, писали зворушливі смс своїм коханим ... А з іншого - вони відточували пильність, тренували дисципліну, зосередженість, вчилися керувати повітряним судном і мріяли про часи, коли зможуть самостійно підняти у повітря літак-винищувач.
Тоді про них казали: «Льотчик народився!». Мало хто усвідомлював, що це - сповнене адреналіну та небезпеки життя - для багатьох з них обірветься так швидко...
МРІЯ
Кадр: архів Харківського аероклубу
На цих стоп-кадрах з 2016-го на аеродромі «Коротич» Харківського аероклубу - курсант 2-го курсу Льотного факультету ХНУПС ім. І.М.Кожедуба Тарас Редькін з інструктором у кабіні свого першого літака. Він марить небом і в нього все вдасться. Мине 6 років і цей юнак здійснить подвиг - відведе підбитий ворогом винищувач від житлових будинків. Та тоді він ще ретельно готується до випробування небом. Здійснюючи дитячу мрію. У лаконічній шкільній автобіографії Тарас напише:
«... У віці 3 років почав займатися спортивною гімнастикою. З 9 років займаюсь вітрильним спортом. Брав участь у численних всеукраїнських змаганнях, на яких посідав призові місця. Маю розряд КМС та перебуваю в резервній збірній України. На дозвіллі люблю почитати, послухати хорошу музику, погуляти із друзями. З дитинства мрію стати льотчиком, і прагну здійснити свою мрію.»
До університету Повітряних Сил кадри відбирають ретельно. Майбутні льотчики повинні бути загартованими, фізично підготованими, стресостійкими, відповідальними, мати гострий розум, швидку реакцію, бездоганне здоров’я.
Тарасу вдалося пройти на спеціальність «Льотна експлуатація та бойове застосування літаків». І це було не дивно. Віктор Редькін, батько Тараса, працював на Харківському авіаційному заводі. Хлопець не тільки знав зсередини особливості авіаційного виробництва, а ще дуже багато спілкувався з льотчиками, цивільними і військовими, обожнював спорт, - велосипед, лижі, сноуборд, вітрильники; влучно стріляв, бо ходив на полювання з батьком, знав, як обходитися з різними інструментами, знав навігацію, вигравав різні змагання, любив керувати автомобілем. Був врівноваженим, проте вмів відстоювати свою думку. Він був дуже порядною та скромною людиною.
«Був момент, коли під час льотної комісії з’ясувалося, що потрібно зробити дві операції, аби він став придатним до вступу у військовий виш.» - розповідає батько Тараса Віктор Редькін. І додає: «На присягу сина прийшов майже увесь клас, навіть класний керівник приходив.»
За результатами первинної підготовки завжди когось списують - щоб не витрачати час і не наражати курсанта на небезпеку у ході опанування більш складного і коштовнішого літака. У цілеспрямованого, рішучого і водночас спокійного Тараса все виходило з першої спроби. Батько згадує самостійний виліт сина на першому літаку ХАЗ-30: Тарас все виконав без зауважень.
Віктор Редькін, батько пілота Тараса Редькіна
Це був аеродром «Коротич». Я туди приїхав, а оскільки мій цех ( ХДАВП - ред.) обслуговував «ХАЗики», я туда привозив хлопців. Керівник льотної підготовки мені сказав, щоб я не підходив, не нервувався. А я бачив, в мене був бінокль, я сидів на лавочці в районі зони парашутистів і спостерігав, як вони літають. «Спалив», що він курить ще... Насварив. А в них традиція була, що на першому вильоті вони клали пачку сигарет під передню стійку, колесом проїжджали і викладали сигаретами позивний. KYB в нього був позивний. І після прильоту всі розбирали і курили сигарети після першого самостійного.
За роки навчання в університеті Тарас Редькін опанував декілька типів ПС: ХАЗ-30, Л-39 та МіГ-29, мав понад 200 годин нальоту.
«Перший політ на Л-39, коли самостійно йшов, не встигаєш подивитися по сторонам. Посадка. Такі швидкості після ХАЗ-30, каже, ух. Ну а вже коли на Міг-29 сів, це взагалі! І з ним у розмовах, що може залишишся тут інструктором у Чугуєві, казав: «Ні, я інструктором не буду, я хочу на бойовий! Якщо є можливість їздити на Мерседесі, чого типу їздити на Запорожці.» У Васильків йти не захотів, піду, каже, в Луцьку.» - згадує слова сина Віктор Редькін.
Фото надав Віктор Редькін
ЖИТТЯ
Переважно складалося зі служби. Тарас завжди був напоготові виконувати всі поставленні бойові завдання. На літаку МіГ-29 здійснив понад 350 вильотів.
Фото: Facebook/Kateryna Redkina
ВІЙНА
3 24 лютого 2022 року пілот із позивним «Тарасик» активно робив свій внесок у відбиття агресії РФ проти України. Його роботою було перехоплення та знищення крилатих ракет, забезпечення бойових дій штурмової та бомбардувальної авіації, нанесення авіаційних ударів по засобам ППО противника. А це - про постійний ризик. З вильотів пілота чекала кохана Катерина, з якою Тарас побрався під час війни.
Літаки противника неодноразово здійснювали пуски ракет по екіпажу, але професіоналізм пілота дозволяв уникати зіткнення. Десятки вильотів із застосуванням протирадіолокаційних ракет AGM-88 «HARM» по засобам ППО та РЛС противника, які мали влучання у райони знаходження визначених цілей, виснажували, проте Тарас мріяв пересісти на F-16, тому взагалі не гаяв часу, поглиблено вивчаючи англійську у перервах між польотами.
Фото надав Віктор Редькін
Фото internet
Складність роботи пілота Тараса Редькіна полягала в тому, що радіолокаційні станції, на які він полював, мали виявили літак. Тоді ракета захоплює ціль і точним влучанням знищує. Тобто пілотам усвідомлено доводиться виходити на передній край, викликаючи вогонь ворога на себе.
Віктор Редькін, батько пілота Тараса Редькіна
Це було не передчуття. А розуміння тієї ситуації, в якій він працює. Він увесь час казав, як потрібні F-16. Те, на чому вони літають, звісно, у порівнянні з літаками супротивника поступається за своїм обладнанням. Доводиться інколи по землі летіти, стелитися. Часто розшифровки йдуть, і у нас показують, що висота польоту «нуль». Я йому: «Ти там акуратніше», а він, що «від ракет йдемо за рахунок використання ландшафту».
ПОДВИГ
У Тараса з батьком була домовленість: кожного ранку той отримував «плюсик» від сина. Однак 25 вересня 2022 року Віктора Редькіна розбудив телефонний дзвінок від невістки Катерини.
Фото Харківська міська рада
Рано вранці того дня Тарас виконував чергове небезпечне завдання в Миколаївській області. Розумів, що ризикує. В офіційних зведеннях про його роботу напишуть:
«На траверзі населеного пункту Калуга, виконав пуски 2-х протирадіолокаційних ракет AGM-88 «HARM» по засобах ППО та РЛС противника, виконав розворот на зворотній курс зі зниженням висоти, після чого візуально виявив пуски ракет противника, доповів на ПНА («Бачу пуски по мені», — встиг сказати в ефірі), випустив кілька теплових пасток, та розпочав маневрування. Приблизно о 0404 зв'язок з екіпажем було втрачено. З аеродрому «Долінцево» вибула пошуково-рятувальна команда. В результаті було встановлено, що літак був збитий ворогом та впав в районі населеного пункту Володимирівка Баштанського району.»
Батько і дружина пілота поїхали на місце падіння літака.
Про подвиг сина Віктор дізнався від військовослужбовця, який став свідком трагедії. Він стояв на блокпосту, коли побачив вибух у небі. Літак почав падати, відстрілював теплові пастки. Якби не різке пікірування, підбитий винищувач пішов би на село. На рішення у Тараса були лічені долі секунди. Останніми діями пілота було не катапультування, а відведення літака від дахів житлових будинків.
ГЕРОЙ
Тараса Редькіна немає з нами вже понад півтора роки.
За життя Тарас був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (2 травня 2022), нагрудними знаками «Знак пошани» (15 вересня 2022), «За зразкову службу» (23 травня 2022). Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі, майор Редькін Тарас Вікторович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Пам’ятну дошку на честь пілота-винищувача 204 бригади тактичної авіації встановили на будівлі школи, в якій він навчався.
Розглядається питання стосовно вшанування пам'яті загиблого захисника шляхом перейменування вулиці Пешкова.
Однак, за цей час Тарасу Редькіну досі не присвоєне звання Героя.
«Час не лікує» - зізнається в одному з інтерв’ю вдова Тараса Катерина. Петиція про присвоєння Тарасу Редькіну звання Герой України (посмертно), яку створила дівчина на офіційному інтернет-представництві Президента України, набрала більше 25 тисяч голосів підтримки вже понад півроку тому. Проте і досі залишається без відповіді.
«Місії по пошуку та ураженню російських радарів, які виконував і виконав в той день Тарас - це справжній героїзм, враховуючи велику перевагу російської авіації у повітрі. Мій чоловік відвів літак від населеного пункту, врятувавши сотні життів. Говорячи з очевидцями, біда могла бути неминучою для багатьох людей. Громадяни села дуже вдячні Герою за героїчний подвиг!
Наша сімʼя і люди, які знали мого чоловіка, не розуміємо, чому і досі держава не визнала справжнього Героя... Тарас на це заслуговує, про його подвиг і самовідданість потрібно знати наступним поколінням!» - сказано у тексті петиції.
Фото: Facebook/Kateryna Redkina
Фото objectiv.tv
Клопотання щодо присвоєння Тарасу Редькіну звання Герой України написані від школи, де навчався пілот, Харківського аероклубу і Товариства сприяння обороні України, де Тарас робив перші кроки в авіації, від керівництва Володимирівської територіальної громади Баштанського району Миколаївської області, звідки пілот-винищувач відвів падаючий літак, від командування військової частини, де служив, та багатьох інших організацій.
Депутатський запит, підтриманий на засіданні Верховної Ради України 5 жовтня 2023 року більшістю від її конституційного складу щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Редькіну Тapacy Вікторовичу, отримав відповідь від Президента. Вказується, що органи, яким надано право представляти до присвоєння звання Герой України, відповідного подання та нагородних документів до Офісу Президента не надавали.
При цьому є офіційна відповідь начальника управління персоналу штабу Командування Повітряних Сил України.
Олександр Лівіцький, полковник, начальника управління персоналу штабу Командування ПСУ ЗСУ
Командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України позитивного рішення щодо подання документів до присвоєння майору Редькіну Т.В. звання Герой України (посмертно) не прийнято.
Героїчний внесок у справу захисту територіальної цілісності України майора Редькіна Т.В. жодним чином не применшується рівнем державної нагороди, якою він нагороджений (Орден Богдана Хмельницького III ступеня - ред.). Майор Редькін Т.В. став символом гідності у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, віддавши життя за нову, відроджену Україну.
Проте близькі загиблого Героя з таким рішенням не погоджуються. Вважають, що не лише останній подвиг, а весь життєвий шлях Тараса був героїчним. Тож готують чергове звернення. Адже пам’ять про справжніх Героїв України має бути закарбована для всіх наступних поколінь.